Ми одержали в спадок невимовно прекрасний

і різноманітний сад, але біда наша в тому, що
ми погані садівники, які не засвоїли
найпростіших правил садівництва.

Дж. Даррелл,
англійський письменник

Поміж великої кількості екологічних проблем України, особливу увагу потрібно акцентувати на чорнобильській аварії – найбільшій техногенній катастрофі в історії людства, наслідки якої вийшли далеко за межі проблем довкілля і переросли у ланцюг соціально-економічних, медико-біологічних, психологічних, морально-етичних, світоглядних, культурних, технічних, демографічних та політичних проблем.

Ліквідація наслідків катастрофи змусила державні органи залучати значні зусилля та кошти, проте коло пов'язаних із нею невідкладних проблем залишається і зараз надзвичайно широким.

Після розсекречення матеріалів, пов'язаних із діяльністю Мінатоменерго колишнього СРСР, вітчизняні екологи наполягають на якнайшвидшій забороні експлуатації АЕС, як шкідливого та небезпечного способу добування енергії. Сьогодні доведено: твердження про "дешевизну" атомної енергії – це навмисна фальсифікація. Річ у тім, що проектувальники АЕС не вносили у вартість "атомного" кіловата такі затрати, як переробка й поховання радіоактивних відходів, а за оцінками спеціалістів, вони становлять понад 75% вартості всього паливного циклу АЕС.

Не були враховані й інші затрати, пов'язані з експлуатацією АЕС, зокрема зумовлені вимогами стосовно безпеки її роботи. Як пишуть німецькі експерти в цій галузі "атомна енергія дешевша лише там, де безпека стоїть на другому плані, й доти. Доки людство мириться з тим, що його сьогоднішнє марнотратство щодо електроенергії загрожує майбутнім поколінням пекельним радіоактивним жахом".

Найголовніше ж полягає в тому, що АЕС – це перш за все техніка, й не можна дати стопроцентної гарантії її безвідмовності. Підтвердженням цьому є слова видатного російського публіциста Г.О.Медведєва, який сказав, що всемогутність і безсилля людини продемонстрував Чорнобиль. І застеріг: не захоплюйся своєю могутністю, людино, не жартуй із нею. Бо ти й причина, ти й наслідок.

Наслідки цього лиха вічні...Чорнобиль не відходить у минуле, не відпускає його туди наша свідомість. Вона опромінена ним. Уперше так близько, так реально й так жахливо відкрилося нам обличчя ядерного століття...

Немає жодного іншого енергоносія, використання якого залишало б

хоч приблизно стільки відходів, скільки дає ядерна енергетика,

і немає таких відходів, які за ступенем небезпечності хоча б

приблизно нагадували продукти розщеплення.

Е. Гауль /німецький учений – атомник/

Винятково гострою проблемою для України є збереження та якість питної води.
Річки треба вважати найважливішою державно
цінністю. Тільки так можна вберегти Радість,
яку нам дають води, що течуть, і можливість
у будь-яку хвилину втамувати спрагу. Адже
немає на Землі напою кращого, ніж склянка
холодної чистої води.

В.М. П'єскою /російський письменник, журналіст/

Космонавти кажуть, що коли дивитись на Землю з висоти космічної орбіти, то око розрізняє переважно два кольори: білий колір хмар і блакитний колір води.

Сьогодні вода – один з основних природних ресурсів, що споживається людством в тисячі разів більше, ніж нафти чи вугілля.

Головне джерело води для України – річка Дніпро. Крім того потреби у воді забезпечують річки Дунай, Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут та ін. Стан води й повноводність цих артерій залежить в основному від стану їхніх приток – малих річок, яких в Україні налічується близько 63 тис. Їхня роль величезна: досить згадати, що 90% населених пунктів нашої країни розташовані саме в долинах малих річок і користуються їхньою водою. Однак стан малих річок України сьогодні викликає велику тривогу. За даними Держводгоспу, протягом другої половини ХХ ст. В Україні зникло близько 5 тис. малих водостоків, а це невідворотно веде до деградації великих річок.

Спроби припинити гідротехнічними засобами процес зменшення стоку малих річок не дали очікуваних результатів. Через активне зарегулювання русел річок внаслідок створення водойм, гідротехнічне будівництво та меліоративні заходи на водозборі, обвалювання й спрямлення русел, сільськогосподарське використання та урбанізація заплав, заміну болотних екосистем штучними сільськогосподарськими моно ценозами, постійне необоротне використання вод більшість річкових ландшафтів України опинилися в стані екологічної кризи.

В умовах непорушених ландшафтів поверхневий стік практично не несе в річки забруднень. Саме природні ландшафти, завдяки фільтраційним здатностям природних біоценозів, раніше були ідеальними фільтром. Нині в Україні природні ландшафти або знищені, або перебувають на різних стадіях деградації. А водоохоронні зони, якщо вони є взагалі, зведено до вузьких берегових лісопосадок, які не виконують належним чином функції фільтра торів стоків.

Слід зауважити, що внаслідок інтенсивного забруднення вод промисловими стоками, щорічно хворіє майже третина населення України.

Актуальною проблемою на сьогодні є збереження земельних ресурсів.
Земля, якщо тільки вона безсовісно не пограбована,
може знову й знову давати все необхідне для життя.

С. Юделл, /американський еколог/

Відомо, що найбільші в світі запаси чорноземів зосереджені на території України. Про їхню цінність свідчить хоча б такий факт: у роки Другої світової війни німецькі окупанти вивози український чорнозем залізничним ешелоном до Німеччини. Сьогодні, на жаль, запаси та якість цього неоціненного ресурсу в нашій державі істотно знизились, що пояснюється варварською, непродуманою їх експлуатацією, ерозією, засоленням, відчуженням земель під кар'єри та промислові споруди.

Ґрунти становлять величезну цінність не лише тому, що це основне джерело отримання продуктів харчування, а й тому, що вони беруть активну участь в очищенні природних і стічних вод, регулюють водний баланс суші та слугують нейтралізатором багатьох видів антропогенних забруднень.

Тому користуватися ґрунтом, землею слід розумно й бережно. В гонитві за врожаєм ґрунти розорюються дедалі глибше й частіше, в них у неймовірних кількостях вносяться мінеральні добрива й пестициди. В результаті на величезних площах степової і посушливої зон ґрунти втратили здатність убирати й пропускати воду, їхня структура деградувала, вони перенасичені шкідливими хімічними сполуками. По всій території України родючість ґрунтів катастрофічно зменшується.

За останні 35 – 40 років вміст гумусу в ґрунтах України зменшився на 0,3 – 0,4%. За розрахунками Української академії аграрних наук, щорічні втрати гумусу становлять від 0,6 до 1т/га. Це наслідок використання недосконалих технологічних схем у сільському господарстві та істотного зменшення внесення органічних добрив, що пов'язане із занепадом тваринництва.

Як наголошується в одній з останніх доповідей ООН, подальше існування нашої цивілізації поставлене під загрозу через широкомасштабну загибель родючих земель, що зростає.

Іншою, не менш важливою проблемою є зменшення лісових насаджень.

Ліс – це особливий, незмірно добрий і безконечно
щедрий організм, який не просить нічого
для підтримки свого існування й великодушно
розсипає продукти власної життєдіяльності,
він бере під захист усі живі істоти й пропонує
затінок навіть лісорубові, який губить його.

С. Гаутама /основоположник буддизму/

З висловлюванням С. Гаутама важко не погодитись. Адже ліс є надзвичайно важливим компонентів екосистеми. Він один із основних поглиначів вуглекислого газу й виробників кисню, постачальник цінних матеріалів, захисник поверхні Землі від водної ерозії та суховіїв. Більш того, ліс має величезне оздоровче значення, оскільки деякі дерева – біла береза, сосна, ялиця та інші – продукують особливі леткі речовини – фітонциди, які вбивають хвороботворні мікроби й роблять повітря цілющім.

Відповідно до норм лісового законодавства, прийнятих більшістю країн, ліси поділяються на три групи:

1) ліси, що виконують водоохоронні (заборонні смуги по берегах річок, озер, тощо), захисні (протиерозійні ліси, державні лісозахисні смуги), санітарно – гігієнічні та оздоровчі (ліси заповідників і національних парків) функції;

2) ліси захисного та обмеженого експлуатаційного значення – лісові масиви в густонаселених районах і місцевостях з обмеженими лісовими ресурсами;

3) ліси експлуатаційні – тайга, тропічні ліси.

У лісах першої та другої груп (а саме такі є на території України) забороняється заготівля деревини, тут допускаються лише так звані санітарні рубки, коли вирубуються тільки хворі й усохлі дерева. А взагалі в лісоводів є давнє добре правило: "Зрубав дерево – посада два нових"!

Розглянемо наступну надзвичайно важливу проблему для України – проблему утилізації відходів.

Основна маса відходів в Україні утворюється на підприємствах гірничопромислового, хіміко-металургійного, машинобудівного, паливно-енергетичного, будівельного, целюлозно-паперового та агропромислового комплексів.

Нині в Україні умови зберігання та утилізації відходів, як правило, не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, що є одним із факторів інтенсивного забруднення поверхневих і підземних вод, ґрунту, повітря.

В більшості областей України немає полігонів для централізованого зберігання та утилізації відходів. За браком коштів і вільних земель можливості для будівництва сучасних звалищ обмежені.

Раніше більша частина відходів спалювалася. Тепер це заборонено, оскільки під час спалювання виділяється багато небезпечних для здоров'я людини речовин.

Італійські фахівці-екологи в 2005 році надали таку інформацію для природоохоронців: скляна пляшка розкладатиметься 1000 років, папір – 3 місяці, сигаретні недопалки – 5 років, поліетиленові пакети – 10-20 років, нейлонові вироби – 30-40 років, металеві банки – 500 років, полістирол -1000 років!

Звалища України щороку поглинають близько 1500 га землі, яка внаслідок цього стає небезпечним джерелом отруєння довкілля!

Дедалі більше занепокоєння вчених – екологів викликає скорочення біологічного різноманіття.

Тварини й рослини – своєрідний барометр.
Якщо раптово виявляється, що тварини й
рослини зникають, то це попередження:
з екосистемою негаразд.
Тому охорона тварин і рослин, за своєю
суттю – охорона нас самих...
Треба захищати їх, бо якщо зникатимуть
вони, зникатимемо й ми.

Дж. Даррелл,

Стрімкий розвиток цивілізації не прискорив процесів видоутворення, але інтенсифікував процеси вимирання видів. Це відбувається через руйнування місць проживання видів, надмірну їх економічну експлуатацію (масовий відстріл тварин, хижацьке рибальство, вирубування цінних видів дерев тощо).

На думку одного з провідних світових експертів-екологів Е. Уілсона, зменшення різноманітності живої природи – найзагрозливіша серед змін довкілля, що відбувається нині, бо це мабуть, єдиний абсолютно необоротний процес.

Конференція ООН з питань довкілля й розвитку, яка відбулася в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро, вперше оголосила збереження біорізноманітності пріоритетним напрямом діяльності людства.

Протягом останніх п'яти років в Україні, як і в усьому світі, велике значення надається розвиткові екологічної мережі. Концепція екомережі поєднує в собі збереження біологічної та ландшафтної різноманітності.

У нашій країні набув чинності закон "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015рр.". Основною метою цього документа є збільшення частки земельного фонду з природними заповідними територіями до рівня, достатнього для збереження біологічної і ландшафтної різноманітності.

На відміну від нас, тварини – не володарі
свого майбутнього... Вони не можуть
домагатися автономії, в них немає
членів парламенту, котрих вони могли б
закидати скаргами, вони не можуть
навіть змусити свої профспілки
оголосити страйк і вимагати ліпших
умов. Їхнє майбутнє, саме їхнє
існування – в наших руках.

Дж. Даррелл

До сьогоднішнього дня, в нашій країні діє залишковий принцип вирішення екологічних проблем з боку органів державного управління та неможливість ефективного та дієвого впливу на них громадського суспільства.

Світ з 1992 року переймається проблемами гармонійного розвитку, а в Україні ще не набули статусу законодавчих актів ні Стратегія збалансованого розвитку, ні Закон про екологічну освіту.

Міністерствами освіти й науки та Мінприроди України не опрацьовані навіть Стратегія освіти для збалансованого розвитку, яка, на відміну від України, активно впроваджується в життя у більшості країн Європи.